Хронічний тонзиліт є одним із найпоширеніших захворювань верхніх дихальних шляхів, з яким регулярно стикаються лікарі-отоларингологи. За статистикою, ця патологія діагностується у 10-15% дорослого населення і до 25% дітей шкільного віку. Незважаючи на гадану нешкідливість, хронічний запальний процес у піднебінних мигдаликах становить серйозну загрозу для організму, будучи джерелом постійної інфекції та сенсибілізації. Кваліфікований отоларинголог відіграє ключову роль у своєчасній діагностиці та виборі оптимальної тактики лікування цього захворювання. Останніми роками підходи до терапії хронічного тонзиліту зазнали значних змін, що пов’язано з появою нових методів діагностики та лікування, а також із глибшим розумінням ролі піднебінних мигдаликів у формуванні імунітету.
Анатомія та фізіологія піднебінних мигдаликів
Піднебінні мигдалики являють собою парні лімфоепітеліальні органи, що входять до складу лімфаденоїдного глоткового кільця Пирогова-Вальдейєра. Їхньою найважливішою функцією є участь у формуванні місцевого та загального імунітету. Мигдалики розташовуються між піднебінними дужками та містять численні крипти (заглиблення), які збільшують їхню контактну поверхню з антигенами, що надходять через верхні дихальні шляхи.
У нормі мигдалики виконують захисну функцію, будучи своєрідним імунним бар’єром на шляху проникнення інфекції. Однак за певних умов вони самі можуть стати джерелом хронічної інфекції, що призводить до розвитку хронічного тонзиліту.
Етіологія та патогенез хронічного тонзиліту
Хронічний тонзиліт являє собою інфекційно-алергічне захворювання з переважною локалізацією процесу в піднебінних мигдаликах. Основними збудниками є:
- Бета-гемолітичний стрептокок групи А (БГСА)
- Стафілококи
- Гемофільна паличка
- Пневмококи
- Аденовіруси
- Вірус Епштейна-Барр
- Гриби роду Candida
Розвитку хронічного запалення сприяють такі чинники:
- Анатомічні особливості мигдаликів– глибокі криптографічні лакуни, що ускладнюють природне очищення
- Рецидивні ангіни, що рецидивуютьі часті ГРВІ
- Зниження загального та місцевого імунного захисту
- Порушення носового дихання(викривлення носової перегородки, аденоїди, хронічний риніт)
- Хронічні вогнища інфекціїу придаткових пазухах носа
- Несприятливі екологічні чинники
- Нераціональна антибіотикотерапія
У патогенезі хронічного тонзиліту виділяють два ключові моменти: постійна присутність патогенної мікрофлори в тканинах мигдаликів і порушення природних механізмів самоочищення лакун.
Класифікація хронічного тонзиліту
Найпоширенішою є класифікація І.Б. Солдатова:
- Компенсована форма– характеризується місцевими ознаками хронічного запалення мигдаликів без виражених функціональних порушень. Частота загострень не більше 1-2 разів на рік.
- Декомпенсована форма– проявляється не тільки місцевими ознаками, а й токсико-алергійними явищами, а також формуванням супутніх захворювань:
- Рецидивні ангіни (понад 2-3 рази на рік)
- Паратонзилярні абсцеси
- Тонзилогенна інтоксикація (субфебрилітет, слабкість, зниження працездатності)
- Супутні захворювання (ревматизм, міокардит, гломерулонефрит, поліартрит та ін.)
Клінічна картина
Симптоми хронічного тонзиліту можна розділити на місцеві та загальні.
Місцеві ознаки:
- Гіперемія і валикоподібне потовщення країв передніх і задніх піднебінних дужок
- Рубцеві спайки між мигдаликами і піднебінними дужками
- Розпушені або рубцево-змінені мигдалики
- Казеозно-гнійні пробки в лакунах мигдаликів
- Регіонарний лімфаденіт (збільшення підщелепних лімфовузлів)
Загальні симптоми:
- Періодичні болі в горлі, що посилюються під час ковтання
- Неприємний запах із рота
- Субфебрильна температура
- Підвищена стомлюваність, слабкість
- Зниження працездатності
- Періодичні болі в суглобах, серці
За декомпенсованої форми хронічного тонзиліту часто розвиваються метатонзилярні ускладнення, пов’язані з поширенням інфекції або токсико-алергічними реакціями.
Діагностика
Діагностика хронічного тонзиліту ґрунтується на даних анамнезу, клінічної картини та результатах лабораторних та інструментальних досліджень:
- Фарингоскопія– основний метод діагностики, що дає змогу оцінити місцеві ознаки запалення
- Мікробіологічне дослідження– посів вмісту лакун мигдаликів для визначення збудника та його чутливості до антибіотиків
- Цитологічне дослідженнямазків-відбитків з поверхні мигдаликів
- Імунологічні дослідженнядля оцінки стану імунної системи
- Тонзилосцинтиграфія– метод оцінки функціонального стану мигдаликів
- УЗД мигдаликівдає змогу виявити абсцеси та оцінити структуру тканин
- Загальноклінічні аналізи(загальний аналіз крові, СРБ, АСЛО, ревматоїдний фактор)
Сучасні методи лікування
Лікування хронічного тонзиліту має бути комплексним і спрямованим як на санацію вогнища інфекції, так і на підвищення захисних сил організму.
Консервативне лікування
- Промивання лакун мигдалинантисептичними розчинами (фурацилін, мірамістин, хлоргексидин) за допомогою шприца, вакуумного апарату або спеціальних пристроїв для промивання мигдаликів
- Фізіотерапевтичні методи:
- Ультразвукова терапія
- Лазеротерапія
- Фотодинамічна терапія
- Магнітотерапія
- УВЧ-терапія
- Антибактеріальна терапіяз урахуванням чутливості виділеної мікрофлори (перевага надається захищеним пеніцилінам, макролідам, цефалоспоринам)
- Імуномодулювальна терапія:
- Бактеріальні лізати (ІРС-19, Імудон)
- Синтетичні імуномодулятори (Поліоксидоній, Лікопід)
- Інтерферони та їхні індуктори
- Місцева терапія– обробка мигдалин антисептичними та протизапальними препаратами (Люголь, Хлорофіліпт, Мірамістин)
Хірургічне лікування
Показання до хірургічного лікування:
- Безуспішність консервативної терапії
- Часті ангіни (більше 3 разів на рік)
- Паратонзилярні абсцеси в анамнезі
- Наявність тонзилогенних ускладнень (ревматизм, гломерулонефрит, міокардит)
Сучасні хірургічні методики:
- Класична тонзилектомія– повне видалення піднебінних мигдалин
- Часткова тонзилектомія– резекція мигдаликів зі збереженням імунологічно активної тканини
- Лазерна деструкціямигдалин
- Радіохвильова тонзилотомія
- Кріодеструкціямигдаликів
- Ультразвукова деструкція
- Плазмова хірургія– метод коблації (холодно-плазмова абляція)
Профілактика та прогноз
Профілактика хронічного тонзиліту включає:
- Своєчасне лікування гострих респіраторних захворювань
- Санацію хронічних вогнищ інфекції
- Корекцію порушень носового дихання
- Загартовування і зміцнення імунітету
- Регулярне спостереження в отоларинголога
Прогноз при хронічному тонзиліті залежить від форми захворювання, своєчасності та адекватності лікування. За компенсованої форми і правильного лікування прогноз сприятливий. Декомпенсовані форми вимагають агресивнішої тактики і часто хірургічного втручання.
Хронічний тонзиліт залишається актуальною проблемою сучасної оториноларингології. Своєчасна діагностика та комплексний підхід до лікування дають змогу в більшості випадків досягти тривалої ремісії та запобігти розвитку ускладнень. Вибір між консервативною та хірургічною тактикою має здійснюватися індивідуально з урахуванням форми захворювання, віку пацієнта, наявності супутньої патології та ефективності попереднього лікування.
